Низький уклін і вічна пам'ять...

2018-01-02

/Files/P1020153.jpg

Ніжинський Будинок дітей та юнацтва в глибокій жалобі з приводу передчасної смерті Лисиці Людмили Іванівни, знаної ніжинської освітянки, яка очолювала наш закладом протягом 33 років.

Серце Людмили Іванівни перестало битися 2 січня 2018 року лише на 70 році. Висловлюємо щирі співчуття родині покійної, поділяємо її горе. Розуміємо гіркоту втрати усіх, хто знав, любив і поважав Людмилу Іванівну.

Лисиця Людмила Іванівна – це людина-легенда, це людина-епоха. Це Великий Директор, Велика Людина, Великий Педагог... Усе своє Велике Життя вона у всьому була ВЕЛИКОЮ. Слово «була» – дуже болюче, дуже гірке. Прощання і Вічність, Сум і Пам’ять – ці знакові категорії людського буття ніколи так щемко не протинають душу і серце, як в момент втрати дорогої людини.

Сьогодні, коли Людмила Іванівна, відійшла від нас, ми з шаною згадуємо щирість її натури, жертовність її праці і щедрість її таланту.

Кожний свій крок і кожну частку своєї душі й серця вона присвячувала освітянській справі. Де б не опинялася Людмила Іванівна на своєму життєвому шляху, географія якого поширюється від Волині до Сахаліну, завжди працювала самовіддано, за покликанням та переконанням в обраній професії. Її трудовий ланцюжок був таким: 1966-1967 р. – старша піонерська вожата Грачівської середньої школи (Оренбурзька обл.), 1967-1971 р. – студентка Луцького педінституту ім. Лесі Українки, 1971-1972 р. – учитель англійської мови Радовичевської восьмирічної школи (Волинська обл.), учитель англійської мови Оріховської середньої школи (Полтавська обл.), 1975-1978 р. – учитель англійської мови Нефтегорської середньої школи (Сахалінська обл.), 1978-1979 р. – заступник директора Ставищанської заочної школи (Київська обл.), з серпня 1979 р. по липень 2013 р. – директор Ніжинського будинку дітей та юнацтва. З липня 2013 р. по вересень 2016 р. – заступник директора НБДЮ з виховної роботи.

Лисиця Л. І. була не просто висококласним фахівцем у сфері позашкільної освіти, а людиною ідеї, яка мала власне бачення мети та завдань сучасної позашкільної освіти, могла на практиці реалізувати ці ідеї, зосереджуючись виключно на «педагогіці серця».

За плідну багаторічну педагогічну роботу, заслуги в галузі освіти і педагогічної науки, високий професіоналізм, вагомий внесок у розвиток дитячої творчості, значні успіхи у позашкільному навчанні й вихованні підростаючого покоління Лисиця Л. І. неодноразово нагороджувалася грамотами міського, обласного управління освіти та грамотами Міністерства освіти і науки України, Грамотами міської ради, Чернігівської обласної державної адміністрації, нагороджена медаллю А. С. Макаренка, Почесним знаком Чернігівської обласної державної адміністрації, має звання «Відмінник освіти», Почесною Грамотою Кабінету міністрів України.

Колеги-позашкільники завжди з цікавістю чекали виступів Людмили Іванівни з трибун науково-практичних конференцій, семінарів, круглих столів, бо знали, що в будь-якій її промові вони знайдуть зернини непересічного досвіду, родзинки позашкільної практики, мудру пораду, щиру настанову.

Дослухаючись до заповітів великого педагога Василя Сухомлинського, вона ставила перед собою мету: позашкільний заклад має стати школою радості для дітей, школою творчості для педагогів, школою спокою для батьків. А всі, хто працює поряд повинні стати мудрими наставниками, що душею вболівають за дітей. Адже саме таких вона жадала бачити у своїй трудовій родині.

Активна життєва позиція Людмили Іванівни сприяла підняттю роботи закладу на якісно новий рівень. Вона цікавилася новаціями психолого-педагогічної науки, передовим досвідом позашкільних закладів освіти, впроваджувала й удосконалювала його.

Педагогічний колектив закладу запам'ятає її працелюбною, послідовною та докладною у справах, рішучою, наполегливою у прийнятті рішень, із загостреним відчуттям справедливості, повною творчих дерзань і наснаги, неспокійною думкою, допитливою, сумлінною, сучасною жінкою. Вона була завжди відверта, толерантна, коректна і тактовна, життєрадісна і креативна, швидко знаходила контакт із людьми, вміло поєднувала в колективі материнську доброту, хист жінки-берегині кращих стосунків та традицій з вимогливістю, принциповістю, діловитістю.

Людмилу Іванівну поважали за її людяність, здатність зрозуміти та щиро зреагувати на проблеми членів педагогічного колективу, турботи вихованців та їх батьків, цінити й підтримувати ініціативу, тонко й делікатно підбадьорити й заспокоїти, активізувати, вселити впевненість. Хороша господиня, турботлива дружина, мама і бабуся, прикладом своєї поведінки вчила і виховувала тих, хто оточує її.

У Людмили Іванівни була своя формула успіху, що починалася з любові до дітей, до кожного з тих, хто поряд, із віри у торжество діянь, із надії, що крила творчості ще довго будуть дужими та молодими і сягатимуть жаданої висоти.

Сьогодні нам важко збагнути цю незміренну втрату, ще важче прийняти її. Ми навіки збережемо світлу пам’ять про Людмилу Іванівну Лисицю у наших серцях і завжди будемо згадувати прекрасну людину, яка прикрашала своєю особистістю не лише рідний заклад, але й ніжинську землю.

Спасибі Вам, Людмило Іванівно, що в долі Ніжинського Будинку дітей та юнацтва є вписані Вами золоті сторінки історії.

Вписані красиво, велично, гідно.

Вписані навіки у вдячній Пам'яті вихованців і колег…

Кiлькiсть переглядiв: 2261

Коментарi