ПОЕТИЧНІ ОБРІЇ АНДРІЯ МАЛИШКА

2012-11-15

В актовій залі НБДЮ відбувся літературно-музичний перформанс, приурочений 100-річчю від дня народження А.С.Малишка "Я серце й душу в пісню переллю". В заході взяли участь вихованці гуртків образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва (керівники Хоменко Ю. В., Коросько Р. В., Ярешко О. С.), яких поетична та пісенна творчість Андрія Малишка надихала на створення чудових мистецьких творів. Глядачі із захопленням спостерігали за творчістю юних митців, поринали у спогади, гортали яскраві сторінки біографії відомого українського поета, насолоджувались мелодійністю пісень на його вірші, переглядали уривки з кінофільмів. Як завжди, сповненою цікавих фактів та влучних коментарів була бесіда з нашим улюбленим ніжинським поетом, членом Спілки письменників України А. Г. Шкуліпою.

Сценарій заходу

Перед сценою розміщені мольберти для малювання. На екрані демонструється відеофрагмент на пісню «Стежина». Звучить пісня, юні художники займають місця біля мольбертів. Заходять ведучі.

Ведучий1: Сьогодні нашу зустріч ми присвячуємо автору слів цієї чудової пісні, видатному українському поету Андрію Самійловичу Малишку, чиє життя знаменне не круглою цифрою років, а його творчістю. Художній світ, створений поетом – це великий і щедрий дар рідній Україні, своєму народові. Ввійдемо ж у нього, в цей художній світ, придивимось і переконаємось – це свята правда. Нехай невмируще слово видатного українця, чарівні мелодії пісень на слова Андрія Малишка надихнуть юних митців на маленькі шедеври, які стануть ще одним доказом малишкової магії.

Ведучий 2: «Ота стежина в нашім краї» почалася в Обухові на Київщині серед своєрідної природи, де поєдналися напівгірські краєвиди з широчінню Дніпра.

Відеофрагмент «Малишковий край»

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в, в багатодітній родині шевця. Його дитинство було нужденне, але освітлене родинною злагодою і материнською ласкою, наукою шляхетних вчителів. Маючи тонку і вразливу душу, вірне, спостережливе око, природний талант, майбутній поет свідомо і підсвідомо вбирав у себе звичаї народу, перлини його поетичної творчості, його духовне багатство, лад рідної мови, щоб потім на цьому родючому ґрунті виростити свою оригінальну, самобутню, чарівну поезію.

Ведучий1: Обухів здавна був відомий «цехом бандуристів». Мандрівні українські музиканти з Трипілля, Кагарлика, Обухівщини у четвер, у день великого ярмарку, приходили до містечка, сідали там, де найбільше людей, і співали протяжні сумні пісні про козацьку долю, Наливайка, Тараса Трясила. Глибоко в душу запали ті пісні малому Андрійкові, вплинули на його музичну культуру, розпалювали фантазію хлоп’яти, виводили його душу з тісної хатчини на простори незвичного, часто героїчного життя, давали відчуття щастя, яке людина спроможна зазнати лише в стані співу.

Відеофрагмент «Бандура»

Ведучий 2: Андрій Малишко дуже шанував своїх вчителів Обухівської школи. І вірші Андрій Малишко почав писати ще в школі. «Я шаную і люблю, – писав він, – найбільше три професії – хлібороба, вчителя і лікаря. Без хлібороба не може людина існувати, без вчителя вона буде темною і увесь світ темний, без лікаря – цього бога здоров’я – коротким і невтішним стало б її життя».

Зворушливою «Піснею про вчительку», музику до якої написав Платон Майборода, поет низько вклонився всьому вчительству за його плідну роботу. Її співають на шкільних випускних вечорах, і в будні. Це улюблена пісня і вчителів, і учнів, нинішніх і колишніх.

Виконується «Пісня про вчительку».

Ведучий 1: Син України, він пишався славними сторінками її історії – ратними ділами волелюбного народу. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає поезія А. Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Це йому належать слова любові і надії, слова, в яких окреслене моральне кредо поета:

Ведучий 2: «Батьківщино моя, бачу тебе в майбутньому. Жайворонки дзвонять у синьому небі, пшениця колосом шумить від Полісся до Приазов’я. Дніпро розлився так, що не видно де його береги, ширший за Дунай і глибший за Чорне море. А в містах і селищах людина любить людину, пошана й честь живуть в сім’ї, без лицемірства і зради, без кровопролиття, нужди і наруг, без насильства і розстрілів виростають твої діти.

Стоїш ти, як веселка після дощу, висока та барвиста, як дівчина, струнка і привітна, в яблуневому саду, чи може, як мати, що чекає на своїх синів.

Я схиляю голову перед тобою, бо бачу невимовну красу твою, чую мелодію невідомих пісень, яких ми не знали, але хотіли створити, чую казки твої, про які ми тільки мріяли в криваві жорстокі дні».

Ведучий І: Саме повсякденна ніжна, синівська любов Андрія Малишка до Батьківщини, до українського народу так власно вабить до його пісенних віршів, балад, поем. У пісні «Знову цвітуть каштани», музику до якої написав Платон Майборода, поет звертається до Києва:

Виконується після «Знову цвітуть каштани»

Ведучий 1: Пісенність – це одна з найголовніших і найдорогоцінніших прикмет усієї поезії Малишка як ліричної, так і лірико-епічної. Упродовж усього життя і завжди з великим бажанням він працював як пісняр. Ніжною блакитною стрічкою вплелася Малишкова пісня у розмаїття пісень українського народу.

Ведучий 2: «Народження людини, – говорив Малишко, – пов’язане з піснею. Перше кохання дівчини і юнака, щастя любові і розлука гірка – в пісні, думи батька і матері, що виглядають синів з походу, з далеких доріг війни, – в пісні. Вона народжується від найменшого поруху людської мислі і пристрасті, народжується, як зелений лист у саду чи промінь сонця, що зігріває землю, потім виростає, шириться, набирає барв і супроводжує людину все життя. Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати.».

Ведучий І: На слова поета написали більше 100 музичних творів такі видатні композитори як: Л. Ревуцький, Г. Козицький, М.Вербицький, А. Штогаренко, О. Білаш, брати Платон і Георгій Майбороди та інші. У більшості пісень Малишка — роздуми над людською долею, оспівування найсвітлішого почуття кохання, живе краса природи, краса людини праці. Чимало пісень на слова поета увійшло до шедеврів українського кіно. Міцна дружба пов’язувала його з Олександром Довженко.

Пропонуємо вам переглянути фрагмент з кінофільму «Годы молодые», до якого увійшли пісні А. Малишка, і не тільки ліричні, а й сповнені українського дотепного гумору.

Жартівлива пісня рибалок з кінострічки «Годы молодые», співають народні артисти СРСР Микола Яковченко та Олександр Хвиля

Ведучий І: Особливо плідно він працював із Платоном Майбородою. Їхні пісні – наслідок рідкісного споріднення двох талантів.

Відеофрагмент «Співтворчість Малишко-Майборода»

Ведучий 2: Символом духовного пристанища, моральним сонцем Андрія Малишка була мати – високоталановита людина, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передала своєму синові цей скарб. На старість вона часто бувала в письменницькому товаристві сина і розумом і співами не поступалась ні перед ким. Образ матері його улюблений і, можливо, найкращий образ, над яким він трудився все життя. Яскравим прикладом є пісня «Рідна мати моя», музику до якої написав Платон Майборода.

Виконується пісня «Рідна мати моя».

Ведучий 1: Наш український рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Його порівнюють з піснею, вишитою нитками на полотні. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження, поховання людини. А цей твір, який в народі називають «Пісня про рушник», за життя обох авторів став улюбленою піснею і національного, і міжнародною.

Ведучий 2: Часто поет писав слова до вже створеної мелодії і робив це завжди високо поетично. Він тонко розумів і відчував слово в музиці і структуру майбутньої пісні. Характерною в цьому відношенні є робота над піснею «Ми підем, де трави похилі». Платон Майборода імпровізував на роялі цю мелодію, а Андрій Малишко натхненно відтворював її у словах. Платон Майборода в своїх спогадах писав: «Андрій Малишко... коли я думаю про нього, в моїй душі оживають чарівні струни його поезії, його ніжного і бентежного серця».

Виконується пісня «Ми підем, де трави похилі». Під час пісні юні художники демонструють свої твори. Шикуються на сходинках сцени.

Ведучий І: Майже чотири десятиліття Малишко сипав зі свого поетичного неба на землю розмаїті зірки-поезії, викликаючи захоплення у своїх шанувальників. Частки цих зірок впали й на аркуші наших юних митців. Тільки висока поезія, потужне мистецьке джерело, що живодайним струмком вливається в душу, може надихнути на такі талановиті витвори, які заслуговують на щирі оплески.

Сподіваємось, що ви, як і Андрій Малишко, станете справжніми шукачами земної краси, будете спрагло вдивлятися у «синю далину неба», в «білі полотнища снігів», у трепетні барви райдуги, у все, що розкривало перед ним, сповнені чарівності незрівнянні картини його Вітчизни. Бажаємо вам подальших успішних пошуків у творчості.

Діти сідають на свої місця.

Ведучий 2: Що ж до Андрія Малишка, він ніколи не заспокоювався на досягнутому. В одному з віршів циклу «Прозорість» він звертається до свого слова: «Де ж ти слово моє? Може знову повернемо і почнемо прожите спочатку?» Близький друг і соратник поета Максим Рильський з цього приводу писав: «Справжній поет, коли береться за перо, завжди «починає спочатку». А наш Андрій Малишко – справжній поет, справжній син народу, справжній улюбленець народу. Спасибі йому! Він гріє серця своїм гарячим серцем, і пісня його живе в народі, як народ живе в його душі».

Виступ Члена спілки письменників поета Шкуліпи А. Г.

Ведучий 2: Є поети на Україні славній,
З них немало мають щедрий дар.
Є на Україні друг мій давній,
Золотої пісні володар.
Голос вітру, думу тополину
Він дарує пісні, щоб цвіла.
Він обняв у віршах Україну,
А вона, всі знають, немала!
Креше він із брили блискавиці
І веде їх в небо грозове.
І співає глибоко в криниці
Джерело одвічне і живе.

Ведучий 1: Помер Андрій Самійлович Малишко 17 лютого 1970 року. Йому було 57 літ, і його скроні, як і його останні вірші, були молодими. Смерть його сприйнялась як несправедлива, глибоко трагічна для української літератури подія. У своїй поезії «Пам’яті побратима» Микола Нагнибіда написав:
А смерть він зустрів
наче птиця, –
В польоті, у небі мрій...
І сниться Вкраїні, сниться
Жайворонком в небі Андрій.

Виконується пісня «Прощальна».

Ведучий 2: Олесь Гончар у своїх спогадах висловив таку думку: «Одні зникають з життя тому, що їх просто руйнують хвороби, другі ж згорають, як бійці в атаках, падають спалені на тяжких безнастанних вогнях своєї праці і творчості. Таким мені уявляється Малишко... Людина полум’яного темпераменту, творчого шаленства, він згорів дочасно, упав на півшляху, полишивши нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень».

Ведучий І: Ці золоті розсипи є сонячною дорогою пам’яті великому поетові, який любив Україну, любив свій народ і поділяв його радості і скорботу. Минають роки. Пролітають весни й осені. Та Малишко залишається для нас співцем життя молодості й любові.

Під відеофрагмент «Знаки і символи сіверської землі» учасники заходу влаштовують флеш-моб «Рушник єднання»